Шматлай Марина Миколаївна

М.М. Шматлай

Національне виховання в ДНЗ за педагогічними ідеями Софії Русової

Управління освіти,молоді та спорту

Ярмолинецької райдержадміністрації

Методичний кабінет

Національне виховання в ДНЗ за педагогічними ідеями Софії Русової

Ст. Ярмолинці

2017 рік

Упорядник : Шматлай Марина Миколаївна

Рецензенти: Рихлик Н.М.- методист районного методичного      кабінету відділу освіти

Пус С.В.- завідуюча Ярмолинецьким ДНЗ №3 «Дзвіночок»

Посібник рекомендований для працівників дошкільних навчальних закладів,батьків. В ньому містяться міркування та роздуми на тему : «Національне виховання в ДНЗ за педагогічними ідеями Софії Русової», конспекти занять у відповідності до програми «Українське дошкілля».

Схвалено на засіданні методичної ради РМК протокол №

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….6

І. Софія Русова – фундатор системи національного виховання……….8

1.1 Життєвий шлях………………………………………………………..8

1.2 Внесок в розвиток теорії дошкільного виховання………………….11

ІІ. Національне виховання дітей дошкільного віку…………………….12

2.1.Конспекти занять…………………………………………...…………16

2.2 Сценарії свят…………………………………………………………..50

Висновки…………………………………………………………………..64

Використана література…………………………………………………..66

«Дитячий садок – це перша найгідніша 

школа для дитини, національна школа, в 

якій пробуджується її національна і 

громадянська свідомість»

С. Русова

Вступ

 Відродження й розвиток української педагогіки в самостійній Українській державі стало насущною проблемою нашого часу. Приклад життя й творчості, педагогічна й просвітницька діяльність, творча спадщина видатних вітчизняних педагогів, заборонених чи навмисно замовчаних тоталітарним ладом, відіграє в цьому процесі визначальну роль. Це тим більш важливо, що Україна багата на талановитих педагогів, які заслужили світової слави й честі не тільки в своїй вітчизні, але у всієї світової цивілізації.

 Історія розпорядилася так, що український народ на багато століть втратив свою незалежність і державність. Але в умовах чужоземної окупації він самостійно боровся за відновлення своєї держави, за збереження національної культури і національної школи.

 За українську освіту боролися багато синів та дочок України, які представляли всі сфери української спільності. Серед них особливою постаттю була Софія Федорівна Русова. Вона відіграла визначну роль у розвитку педагогічної освіти на Україні.

 Ім'я Софії Русової стає зіркою першої величини у світлому сузір'ї видатних українських педагогів-сподвижників рубежу ХІХ-ХХ століть. Її багатюща творча спадщина увійшла в золотий фонд педагогічної науки й завжди актуальна.

 Цілком по-сучасному сприймається нині, як і колись, заклик Софії Русової працювати на благо українського народу. "Життя не жде: воно кличе нас до роботи. І доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми проведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації," – зазначала Русова.

 Життя, діяльність і творчість С. Русової – подвиг в ім'я України та українства.

 С. Русова – видатний український педагог, видавець, письменниця, активна громадська діячка, щира подвижниця української національної культури й стійкий борець за самостійну Українську державу, організаторка національного руху українського жіноцтва. Вона створила надзвичайно цікаві й глибоко наукові твори про українське дошкілля й український національний напрямок виховання дошкільнят і молодших школярів. Діапазон педагогічного інтересу С. Русової яскраво відображений у змісті та й навіть у самих назвах її наукових праць, як-от: "Теорія і практика дошкільного виховання", "Національна школа", "Дошкільне виховання" та ін. Наявні в них думки, ідеї, погляди й положення орієнтують вихователів і вчителів на правильне забезпечення наступності між сім'ю і дитсадком, дитсадком і школою у навчанні та національному вихованні дітей, що дуже потрібне для забезпечення нормального функціонування національної системи освіти в умовах суверенної України, виховання національно свідомих громадян Української держави.

 Вся діяльність Софії Русової як педагога, науковця, громадського діяча націлена на створення в Україні власної системи національного виховання. Висловлені нею думки щодо провідних засад діяльності національного дошкільного закладу не втратили своєї актуальності в той час, коли особливо гостро постає проблема створення системи виховання і навчання дошкільнят, побудованому на народному виховному досвіді, українських виховних традиціях.

Розділ 1. С. Русова – фундатор системи національного виховання

1.1. Життєвий шлях С. Русової (біографічні дані)

Видатним педагогом і громадським діячем України була Софія Федорівна Русова, яка присвятила своє життя створенню національної системи виховання й освіти.

Народилася вона 18 лютого 1856 року на Чернігівщині. Мати Софії – Ганна Жерве, французького походження, батько – Федір Ліндфорс, швед. П'ята дитина в сім'ї, вона була такою кволою, що ніхто не сподівався, що виживе. Серед благодатної природи минуло дитинство. Зразкову родину Ліндфорсів поважали сусіди і селяни, проте щастя було недовгим. Коли Софійка була зовсім маленькою, померли її сестра Наталя і брат Володя. Від туги і горя тяжко захворіла й невдовзі померла мати. Діти залишилися під опікою батька Федора Ліндфорса, який справою свого життя вважав безкорисливе служіння народові.

Родина Ліндфорсів належала до російської аристократії, тому діти отримали шляхетну освіту. У 10 років Русова вступила до Фундуклеївської гімназії, яку закінчила з золотою медаллю. У цей час вона виявила великий інтерес до суспільного життя, багато працювала в бібліотеці.

Взимку 1871 родину спіткало горе: раптово помирає батько. Зовсім юна Софія залишилася круглою сиротою.

Перед Софією постає питання: який шлях обрати? І вона із сестрою Марією вирішує присвятити себе школі. З цією метою сестри їдуть до Петербурга, де вивчають досвід кращих педагогів та роботу шкіл: твори Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля.

У своїх «Споминах» Софія Федорівна згодом напише: «Скільки разів пізніше я каялася, коли буденна педагогічна праця мене не задовільняла! Скільки разів я залишала її, шукала задоволення в літературній роботі, але для цього мені не вистачало здібностей, а життя знову в різних обставинах кликало мене до цієї «педагогіки». Я в ній теж шукала постійно чогось мистецького, творчого, ухиляючись від усякої традиційності, формалізму... Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну. Може, у цьому були й мої помилки, і мій успіх. Душа дітей, їх задоволення — от що чарувало мене».

Незабаром, у 1871 році, вже в Києві Софія і Марія Ліндфорс відкривають приватний дитячий садок, у якому було 20 вихованців.

Серед вихованців були здебільшого діти з родин інтелігенції, зокрема двоє дітей Старицьких. Малята перебували в садку до другої години ночі. Сестри не шкодували свого часу, готуючись до занять зі своїми вихованцями.

Софія Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.

Окрім того, Софія Федорівна виїжджає за кордон, вивчає роботу дитячих садків у Європі, діяльність їх вихователів. Після повернення до Києва вона виступає з питань дошкільного виховання у Фребелівському товаристві.

У перші роки радянської влади С.Русова бере активну участь у товаристві поширення писемності серед населення України.

У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем членом Центральної Ради. На пропозицію секретаря Міністерства України С.Ф.Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.

Працювала з величезним ентузіазмом. Під її керівництвом у Фребелівському інституті був організований український відділ. Та після того як Центральна Рада змушена була евакуюватися, політична ситуація різко погіршилася. У 1919 році Міністерство освіти опинилось у Кам'янці-Подільському, де на той час був відкритий Перший український університет на чолі з ректором Іваном Огієнком.

У 1923 році Софія Русова – професор Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі.

Узагалі ж творчу діяльність Софії Федорівни Русової можна поділити умовно на чотири періоди: І – від кінця ХІХ століття до 1905 року; ІІ період – 1906 – 1916 роки; ІІ – 1917 – 1921 роки; IVперіод – 1921-1940 роки.

Перший період пов’язаний з широкою просвітницькою діяльністю Софії Федорівни. Вонаформується як літературознавець, історик, публіцист.

Але вже в наступний період своєї діяльності головну увагу Русова приділяє школі й освіті, працює над концепцією дошкільного виховання.

Розглядаючи світовий досвід, Софія Федорівна ставить питання про те, на яких засадахбудувати українську школу, якими принципами вона має керуватися.

Протягом 1913-1914 років С. Русова друкує низку статей, що згодом лягли в основу книжки «Вдитячому садку», яка вийшла в 1919 році.

Третій період діяльності С. Русової припадає на 1917 – 1921 роки. Він охоплює її роботу в Центральній Раді. У цей час Софія Руссова працює над практичним здійсненням програм розвитку національної системи освіти, організацією педагогічних видань, зокрема часопису «Вільна українська школа». 1918 року виходить її книжка «Дошкільне виховання», яка й сьогодні невтратила своєї актуальності.

Проаналізувавши багато робіт із педагогічної та психологічної тематики, Русова приходить до висновку, що гармонійну людину можна лише тоді виховати, якщо будуть виконуватися такі умови:

− виховання повинно бути індивідуальним;

− національним;

− відповідати вимогам часу;

− бути вільним від урядових вимог.

Четвертий період діяльності Русової припадає на еміграцію (1921 – 1940 рр.).

Померла С. Руссова 5 лютого 1940 року в Празі, проживши довге, тяжке, але щасливе життя, проповідуючи до останніх днів гуманізм, просвітництво, національну ідею шкільного життя.

1.2 Внесок С.Ф. Русової в розвиток теорії дошкільного виховання

Глибокий гуманізм - провідна риса, що притаманна діяльності і творчості С. Русової. Словом і ділом боролася вона не лише за національні й соціальні права українського народу, але й за права всіх знедолених і пригнічених. В цьому широкому гуманізмові її виховала не кабінетна теорія, а безпосереднє народне життя, висока національна самосвідомість, багатогранний власний життєвий досвід.

С.Ф. Русову справедливо вважають одним із лідерів українізації і творців концепції національної освіти, спрямованої на виховання патріотичної, національно свідомої української молоді. Вона всебічно обґрунтовує зміст, характер і форми безперервної освіти (родина, дитячий садок, школа, вищі навчальні заклади, позашкільна освіта) та їхню взаємодію. Послідовно й мудро випивала Софія Федорівна на розвиток нової української освіти. Прагнула відродити приспані сипи, збудити потенції, залучити до роботи молодь - надію нації. Її внесок в розвиток педагогічної думки ХХ століття неможливо переоцінити.

Важливого значення С. Ф. Русова надавала індивідуалізації навчання дітей дошкільного віку, наголошуючи на тому, що українська дитина дуже вразлива, чуйна, тому до неї «треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити її цікавість, тоді виявиться талановита вдача дитини й озветься її глибока чулість»

ІІ. Національне виховання дітей дошкільного віку за ідеями Софії Русової

       Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на національній свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн.

      Нині перед людством постають дуже складні проблеми, від розв’язання яких залежить наше майбутнє. Щоб змінювати світ, впливати на нього позитивно, суспільству потрібна сильна самовиражена особистість. Цілком закономірно, що виховання дітей має бути національним. Для української дитини потрібен національний дитячий садок.

      Специфіку нашого дитячого садка на сучасному етапі вбачаю у виразній перевазі в системі виховання й розвитку дітей власне українського: мови, фольклору, художньої літератури, мистецтва, музики, народних звичаїв і традицій... Це створить для дітей національну картину світу, формуватиме самосвідомість і гордість - обов’язкові складники духовної особистості.

       З перших хвилин перебування в дитячому садку дитину слід оточити увагою, дати їй відчути, що тут до неї ставляться з любов’ю та повагою, готові одразу прийти на допомогу, підтримати, зрозуміти. Атмосфера тепла та доброзичливості, постійного інтересу як до особистості і формує сильну самовиражену особистість. Ще в далекому 1919 р. у праці «В дитячому садку» С. Русова накреслила основні вимоги до українського дошкільного закладу: він має бути пройнятий національним духом, велике місце належить відводити природознавству та мистецтву, особливо народним творам; моральне виховання дітей повинно будуватися з урахуванням національних рис народу.

      Виховання в дитячому садку має відповідати соціально-культурним вимогам часу. Саме Русова сформувала основні принципи системи національного дошкільного виховання - народність, індивідуалізація, демократизація, гуманізація. Ця система витримала випробування часом, є актуальною і сьогодні. На основі ідей народності видатний педагог і теоретик розкриває важливість дошкільного виховання, яке, на її думку, має спрямовуватися на гармонійний розвиток дітей, фізичне, моральне, трудове, розумове, естетичне виховання.

      Працюючи вихователем, у своїй групі стараюсь створити особливі умови, щоб дитина відчувала, що її тут люблять, чекають; довіряла вихователю і всім, хто її оточує. «Навкруги в дитячому садочку мусить бути все рідне, що нагадує хатні обставини з найкращого боку!» (С. Русова).

      Добиваюся, щоб група нагадувала гарно прибрану велику кімнату, затишну і привітну, де багато квітів, світла і тепла, де все промовляє, що «... ти - українець, ти - українка, навкруги тебе рідна твоя земля Україна, рідний тобі народ, ти мусиш знати свій край, знати, що твій народ утворив гарного, вічно прекрасного» (С. Русова).

      Адже «душа дитини в роки від 2-х до 6-ти найбільш чутлива і вразлива, й у цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, і воля, і розум, а також тіло розвивались цілком нормально» - писала вона.

      Провідне місце у національному вихованні має інтер’єр групи: в українському куточку «оселилися» український вишитий рушник, лялька-українка, одягнена в національний одяг, на голові якої - віночок з українських квітів та стрічки різного кольору.

      Немає народу, який не мав би свого національного надбання. Узори на українському одязі, вишиванках, плахтах, рушниках, своєрідність словесного музичного фольклору, українських народних казок, обігрування їх у іграх, драматизаціях, ляльковий театр - все це велике багатство національної творчості, могутній чинник художнього розвитку і пробудження нових національних творчих сил, які використовують в роботі.

      Надзвичайно великий інтерес викликають праці С. Русової з питань національного мистецтва та його значення в системі національної творчості в навчанні, іграх, ведуть дітей до розуміння краси світового мистецтва через ознайомлення з тим, що найближче.

       Національне мистецтво, на думку С. Русової, є найпершим фактором пробудження художнього чуття в дітей. Враховуючи особливості дошкільників та зважаючи на те, що цей період життя - це період найінтенсивнішого розвитку дітей, використовую дидактичні ігри, народні, які допомагають дитині повноцінно засвоїти необхідні знання та уміння.

       В повсякденному житті та на заняттях прагну збудити в дітей їх здібності, цікавість, виховувати почуття любові до рідної сім’ї, батьків, своєї Батьківщини, прищеплювати любов до рідної культури за допомогою дидактичних матеріалів, ігор, забав, праці, культури, що притаманні саме українському народові.

       Народні традиції, звичаї, свята з багатим поетичним, пісенним, танцювальним фольклором, іграми входять невід’ємною частиною до скарбниці національної культури і використовуються як важливе джерело патріотичного, естетичного виховання, яке тісно пов’язане з національним.

Уже з раннього віку діти з задоволенням малюють українські віночки, ягоди калини, горобини, прикрашають куманці, мисочки, рушники, серветки квітами, листочками та ознайомлюються з кольором, формою; вчаться жити в гармонії з навколишнім, пізнають мистецтво рідного краю, рідного народу.

Провідне місце в роботі з національного виховання посідає рідна мова як могутній засіб, джерело неповторного національного світобачення. Мова – це батьківська тепла усмішка, бабусина вишиванка, мамина колискова, дідусева казка або оповідка, цікаве заняття та гра вихователя – стежина, з якої починається шлях у життя.

       З великим задоволенням діти слухають, переказують та придумують казки, вивчають та декламують вірші, грають в іграх – драматизаціях, лялькових виставах, придумують обставини, героїв, самі розподіляють ролі.

Вивчаємо прислів’я, приказки, які передають суть істин, які треба розкрити дитині змалечку, щоб пам’ятала їх усе своє життя і завжди керувалася ними. Це загальнолюдські моральні поняття - свого роду заповіді, моральний кодекс народу - як самого себе,шанувати батька і матір, любити рідну землю, бути справедливим, чесним, ввічливим, скромним, не залишати людину в біді: нагодувати голодного, напоїти спраглого, дати притулок подорожньому, співчутливо ставитися до скривдженого та багато інших.

       Опанування дітьми християнських та загальнолюдських чеснот, дотримування їх у повсякденому житті є доброю основою національного виховання дитини.

        У нашому садочку завжди лунає пісня. Її співають дорослі і діти. Коли звучить пісня, кажуть, що то співає душа народу. Пісні про Україну, мальовничу красу краю, про щасливе дитинство, квіти, небо, сонце, маму – це наш дитячий садок.

       Ознайомлювати дітей з навколишнім світом та рідною природою розпочинаю з території закладу, де чарує око цвітіння чорнобривців, айстр, жоржин, ехінацеї, є плакуча верба, білокора берізка та алея з дерев каштану, ялини, горобини.

        «Треба пам’ятати, що кожна дитяча установа має насамперед бути для дітей хатою радості, де діти могли б вчитися без примусу, гратися, перебувати в оточенні щирої приязні, задовольняючи свої дитячі, такі своєрідні інтереси й потреби», - навчала С. Русова.

       Лише за таких умов дорослі, працюючи з малюками, виконуватимуть своє призначення й цим забезпечать догляд та виховання, розвиток тіла й розуму, навчать їх добра й краси. І тільки за таких умов може повноцінно розвиватися сильна самовиражена особистість.

2.1. Конспекти занять

Тема: «На ярмарку»

Програмовий зміст: вчити дітей описувати овочі за зразком вихователя, будуючи розповіді з 3-4-х речень; узгоджувати слова-назви ознак із назвами предметів; відгадувати загадки; розвивати пам'ять, уяву, зв’язне мовлення, мислення; виховувати емоційність, уміння слухати інших. 

Словник: активізувати вживання іменників-назв овочів, прикметників.

Матеріал: одяг для господарів; овочі; кошики; тарілки з нарізаними овочами (сирими, вареними); чарівний мішечок.

Хід заняття:

• Сьогодні я запрошую Вас на ярмарок. (Вихователь в одязі господині.)
• Гості дорогії!
• Подивіться, ось базар.
• Різний є для всіх товар.
• Можна все отут знайти,
• Так заходь і щось купи!
• Скажіть, малята, що продають на цьому ярмарку? (овочі, городину.)
• А де росте городина?
• Які овочі ви тут бачите? Я бачу великі гарбузи, жовту диню, а ви?
• (Діти називають овочі та їх ознаки).
• Овоч дам тому із вас,
• Хто описать його гаразд.
• Щоб придбати овочі на нашому ярмарку, потрібно їх описати.
• (Вихователь описує овоч. Діти описують овочі за зразком вихователя.)
• Молодці, малята, багато овочів купили. Але чи пізнаєте ви їх за смаком?
• Дидактична гра «Скуштуйте».
• (Вихователь пропонує по черзі скуштувати нарізані шматочками овочі.)
• Якою є на смак морква? (Солодка, сира.)
• Яким є на смак помідор? (Кислий, солодкий, сирий.)
• Якою є на смак картопля? (Варена, смажена.)
• А який же ярмарок без загадок! Ось у мене є чарівний кошик. У ньому - овочі, які я купила на ярмарку. Відгадайте, що я купила?

Сідайте зручненько і відгадуйте гарненько.

У темній я живу коморі,

А коса моя надворі.

Гарбузова я сестра

Мене звати… (Морква).

Поки зелені, всі їх шанують.

Сирими їдять і консервують.

А як пожовкнуть, смак свій втрачають

І тому люди їх не вживають. (Огірки.)

Ціле літо одягалась,

Навіть спеки не злякалась,

А хто стане роздягати,

Буде сльози проливати. (Цибуля.)

Сидить баба, одягнулась,

В сто сорочок загорнулась.

Ціле літо достигає

До нас у борщик поспішає. (Капуста.)

Спершу зацвіли на вітах

Невеличкі жовті квіти.

Коли квіти облетіли –

М’ячики зазеленіли.

Довго м’ячики зростали,

Аж поки червоні стали. (Помідори.)

Підсумок:

• Молодці, діти, гарно відповідали. Чи сподобалося вам у нас на ярмарку? Що сподобалося найбільше? За те, що ви були розумними, кмітливими, я пригощу вас гостинцями.
• (Господиня роздає гостинці: яблука, груші, виноград.)

Тема: «Сім’я»

Програмовий зміст: розширювати знання дітей про сім’ю: склад, взаємовідносини; сформувати у дітей поняття про те, що сім’я – це найближчі люди, вони піклуються один про одного, ознайомитися зі словами-назвами членів родини (мати, батько, дідусь, бабуся, брат, сестра); розвивати уміння виявляти повагу до родичів, виховувати любов, щирість.

Матеріал: лялька Грайлик, фотографії родин дітей, велика родинна фотографія, квіти (за кількість дітей).

Хід заняття:

Вихователь: - Ой, подивіться, хто до нас прийшов (показує ляльку Грайлика). Який гарний хлопчик. Ви бажаєте з ним познайомитися й дізнатися, як його звати? Давайте пограємо в гру.

Дидактична гра «Знайомство»:

Правила гри: діти вітаються з лялькою за ручки, промовляють своє ім’я і запитують ім’я ляльки.

Вихователь: - Хлопчикові-ляльці сподобалося, що дітки такі привітні. І сьогодні він хоче побути на занятті. Він приніс велику фотографію. Давайте її розглянемо. Кого ми тут бачимо? Ось люди похилого віку – хто це? (Дідусь і бабуся.)

А ще - люди молодшого віку. Хто вони? (Мама й тато.)

Ще й наймолодші. (Донечка й синочок.)

Пальчикова гра:

Оцей пальчик – наш дідусь,

Оцей пальчик – баба.

Оцей пальчик – наш татусь,

Оцей пальчик – мама.

А цей пальчик – хлопчик наш.

Вихователь: - А ви, дітки, ким доводитесь своїм мамам, татам? (Синочками й донечками.)

А як багато синочків і донечок у нашій групі, ми зараз Грайликові покажемо.

Дидактична гра «Сплетемо віночок».

Матеріал: велике плоске коло з отворами, квіточки (на кожну дитину).

Діти підходять до кола, вставляють квіточки в отвір, промовляють своє ім’я і кажуть, хто вони в сім’ї. (Донечка, синочок.)

Вихователь: - Ось який гарний віночок склався в нас.

Фізкультхвилинка: Діти ходять по колу і промовляють :

У нас велика сімя,

У ній є не лише я (зупиняються).

Вихователь: - Донечки (плескають дівчатка). Синочки (плескають хлопчики).

Гра повторюється 3-4 рази.

Вихователь: - А зараз ми ознайомимо Грайлика з фотографіями ваших сімей.

Дидактична гра «Моя сім’я»

Вихователь обирає фотографії, а дитина, сім’я якої зображена на фото, розповідає про своїх рідних.

Підсумок.

Вихователь пропонує взяти в свою групу сім’ю і ляльку Грайлика.

Тема: «Прогулянка до криниці»

Мета: розширити знання дітей про народну символіку, сформувати уявлення про криницю. Виховувати почуття гордості за рідний край.

Обладнання: макет криниці з журавлем, коромисло з відрами, чиста джерельна вода.

Хід: вихователь пропонує дітям вирушити у незвичайну прогулянку – ознайомитися зі старовинною українською криницею.

Макет криниці з журавлем встановлено в холі або залі. Діти йдуть до цього місця, там їх зустрічає господиня. Вітають.

• Прошу, прошу, гості дорогенькі, на моє подвір’ячко, на зелене зіллячко. Рада всіх вас бачити – тут чекає на вас зроблена з каменю, дерева й криці старовинна криниця.

Вихователь показує і розповідає, що криниці бувають круглі і квадратні, кам’яні й дерев’яні, а про криницю–журавель між людей ходить така легенда:

• Колись у сиву давнину мале хлоп’я заблукало в лісі. Захотілось йому пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю, але зовсім знесилився і не міг дістати звідти води. Аж тут у небі з’явився журавель. Птах спустився біля криниці і, нахиливши свою довгу шию, дістав води з неї. Хлопчик напився і У пам'ять про доброго птаха люди й почали ставити біля криниць дерев’яних журавлів, за допомогою яких спускали відра й набирали воду.

      Діти розглядають нижню і верхню частину криниці, довідуються, що каміння для неї беруть не де завгодно, а возять його з річки. Воно повинно бути гладеньке, шліфоване. А журавель роблять з дуба, щоб був міцним, і прикрашають його різьбою.

      Розглядають зображення криниці іншого типу, зробленої з дерев’яних колод.

- А чи хочете відчути себе хоч на хвилинку маленькими журавлями? Журавлі найбільше люблять місця, де трава висока, густа. Як вони ходять? Давайте й ми походимо так – піднімайте вище колінця. А тепер сядьте, спочиньте і послухайте мене.

      В народі кажуть: де вода – там і життя. Місце для криниці в кожному селі шукали по-своєму. Скажімо, дід, який знався на цьому, ходив усюди і там, де густа й зелена трава, прикладав вухо до землі: слухав, чи шумить вода. Якщо він чув це, там копали криницю. Вода в ній була чиста, холодна і смачна. А для чого людям потрібна вода?

Що роблять з водою із криниці? Так, її п’ють, беруть для приготування їжі, нею миються, у ній перуть одяг. Як ви гадаєте, чи в кожному дворі стояла криниця? Справді, раніше на все село могла бути одна криниця або дві, тому люди ходили по воду далеко.

Господиня бере два дерев’яних відра (вихователь повідомляє, що їх називали коновками), вішає на коромисло і йде до криниці. Начеплює коновку на журавель і дістає воду (заздалегідь підготовлену). Частує нею дітей, промовляючи:

Із криниці – студениці,

Що під вишнею в саду,

Я водиці-льодяниці

У відерце наберу.

Дам напитись, освіжитись

Я маляткам в холодку.

Їм водиця – льодяниця

Буде завжди до смаку.

(Діти дякують.)

     Вихователь запитує, чи смачна вода. Пояснює, що в криниці вона завжди холодна й чиста тому, що із землі б’є джерело. Смачнішої води, ніж джерельна, немає ніде.

Пропонує пригадати, чи бачив хто-небудь джерело. Дитина розповідає вірш М. Чепурної:

Лісове джерельце.

Добре в нього серце,

Всім дає водиці:

І звірятку, й птиці,

Дереву, травині,

Квітці і людині,

Тому й не міліє,

Дзюркотить, радіє,

Із лісів дзвінкою

Витіка водою.

Тема. «Найдорожча в світі Україна»

Програмовий зміст: ознайомити дітей із назвою рідного краю, міста, в якому народилися; дати знання про те, що люди, які живуть в Україні, - це український народ (українці), і розмовляють вони українською мовою; засобами художнього Слова формувати уявлення про красу природи рідного краю; викликали почуття любові до рідного краю. 

Хід заняття

Приходить лялька Наталка в українському одязі.

Лялька.  Доброго дня вам, діти!

Вихователь. Лялька Наталка дуже ввічлива, вона запитує: «Як ваше здоров’я», «Як ваші справи?»

Лялька. Добре. (Дякую, спасибі.)

Вихователь. А зараз, будь ласка, запитайте її про здоров’я, про справи.

Діти складають запитання.

Діти. Наталко, як твоє здоров’я? Наталко, як твої справи?

Вихователь: А яке в Наталки святкове вбрання!

Діти розглядають одяг Наталки (сорочка, спідниця, віночок.)

Вихователь (від імені ляльки). Молодці всі діточки.

• А хто знає назву вулиці, на якій живе, номер будинку? (Діти називають вулиці, будинки.)
• Діти, хто знає назву нашої країни? (Україна.)

Якщо діти не знають відповідь, то вихователь пояснює їм це слово.

Вихователь. Усі люди, які живуть у нашій країні, уміють розмовляти українською мовою. Ми теж із вами вчимося розмовляти українською мовою.

В Україні живуть українці (вихователь показує малюнки людей в українському одязі), вони тут народилися, знають і люблять свою країну. Ми з вами теж українці.

Діти разом повторюють фразу «Ми – українці».

• А зараз ми відпочинемо

Фізкультхвилинка

Діти (стоять обличчям одне до одного і промовляють).

На високій полонині (Піднімають руки вгору.)

Ранок зустрічаю, (Розводять руки в боки.)

На сопілці-перепілці (Імітують гру на сопілці.)

Співаночку граю…

Вихователь. Діти, подивіться, до нас залетів птах. Може, його хтось упізнає? (Якщо діти не знають, необхідно звернути до ляльки.) Наталка говорить, що це журавель. Пригадаємо віршик, який ми знаємо про журавля.

Наталко, послухай, цей вірш про нашу країну – Україну.

Облітав журавель сто морів, сто земель,

Облітав, обходив, крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

• Де найкраща земля?

Журавель відповідає:

• Краще рідної немає!

(Доцільно запропонувати дітям по черзі потримати паперового журавлика.)

Вихователь. Молодці, Наталці так сподобалося, що вона запрошує вас разом із нею пограти.

Гра «Поїзд»

Їде поїзд через гай, я гукаю:

• Постривай.

Він почувши, не тікав, нас, маляток, почекав.

• Ту-ту-ту, - гуде гудок, їдемо всі в дитсадок.

Підсумок

Вихователь. Як називається наша країна? Яку назву має наше місто?

Леся Вознюк

Журавлі

У тумані та імлі

відлітають журавлі.

Примостили на крилі

гомін рідної землі.

У чужі летять краї

зимувати журавлі.

Ніжно пестять на крилі

спогад рідної землі.

Повертайтесь, журавлі,

ви до рідної землі,

із весною на крилі

у калиновій імлі.

Марія Познанська

Журавлі летять

Журавлі летять, курличуть.

Шлють останнє «прощавай!»,

Літечко з собою кличуть,

Забирають в теплий край.

Ой, як жалко мені літа

І журавликів моїх!

Та не буду я тужити,

Бо весною стріну їх.

Тема. Народний куточок

Програмний зміст: поглибити знання дітей про національний одяг, вчити правильно називати елементи костюма (спідниця, фартушок, вишита сорочка, чобітки); дати знання про вишиванку, ознайомитися з різновидами рушничків (грай лик, росяничка, святковий); закріпити назви предметів посуду; розвивати увагу, мислення; виховувати любов до українських традицій.

Хід заняття

До групи заходить лялька в національному костюмі, вітається.

Лялька

Я- маленька українка,

В мене коси по колінка

І спідничка - фалдаванка,

І сорочка – вишиванка.

Вихователь. Яка гарна лялька, чемна, привітна. Погляньте, як вона добре вбрана. (Діти розглядують національне вбрання, повторюють за вихователем назви елементів костюма.)

Лялька звертає увагу дітей на свої чобітки.

Дуже просять чоботи – чоботята:

«Затанцюйте, хлопчики і дівчатка»!

То ж заграймо весело гопачок,

Хай танцює, стукає каблучок.

Діти разом із лялькою виконують рухи гопачка.

Лялька. А що це в вас таке? (Підходить до українського куточка.)

Діти відповідають.

Дуже гарний куточок, він мені подобається, але ж я не знаю що в ньому є.

Вихователь. Чим так гарно прикрашений стіл? (Рушничком.)

• Це святковий рушник. Він барвистий, яскравий. Раніше, таким рушником зустрічали гостей. Ці рушнички вишивали жінки й дівчата, а вишиваючи співали:

Вишиваю вишиваночку

Я для братика Іваночка,

Вся в мережках вишиваночка –

Подарунок для Іваночка.

А ще є рушнички для дівчаток і хлопчиків. Рушничок для хлопчиків називається грай ликом. Ось і він. (Показує ляльці.)

А для дівчаток – росянички. (Разом із дітьми розглядають рушники.)

• А що стоїть на рушникові? (Миска.) Вона зроблена з глини і гарно розмальована. А що це біля миски лежить? (Дерев’яні ложки.)
• Раніше такими ложками їли різні страви.

А ось на таці стоїть глечик і макітра. У них зберігали їжу.

Лялька дякую дітям за таку чудову розповідь і запрошує пограти з її віночком.

Народна гра «Чий віночок найкращий?»

Діти розподілені на дві групи. Кожна група стає в коло. На слова  або пісню вихователь:

Візьмемось за руки,

Підемо на луки,

Там сплетемо віночок,

Станемо в таночок.

     Діти беруться за руки і йдуть по колу ліворуч. На останні рядки зупиняються, піднімають руки догори. Вихователь в цей час проказує:

Чий найкращий вінок,

Той піде у танок.

     Діти швидко опускають руки на плечі своїм сусідам. Вихователь відзначає, в якому колі діти швидко поклали руки на плечі і дотримують форми кола. Діти з відзначеного кола танцюють, а решта дітей плескає в долоні.

      Підсумок

     Лялька дарує дітям на згадку свій віночок, прощається з ними.

Який куточок ми сьогодні показуємо ляльці?

Тема. У гості до дідуся Панаса

Програмний зміст: закріплювати знання дітей про Україну, головне місто – Київ, про посуд, яким користувалися у давні часи (глечик, чавун, дерев’яні ложки); про віночок  для чотирирічної дівчинки, квіти (ромашка, волошка, мак, барвінок), рушники (грайлик – для хлопчиків, росянчики – для дівчаток, утирач і сімейний рушник); розвивати уважність, кмітливість, виховувати бажання більше знати.

Хід заняття.

Вихователь. Сьогодні ми вирушимо у коротеньку подорож: у гості до дідуся Панаса. А поїдемо ми до нього на потязі. (Діти стають один за одне, тримають одне одного за плечі,, ходять по колу, удають, що їдуть.)

• Ось ми і приїхали, нас вже зустрічає дідусь Панас. Він хоче знати, кого і як звати. Давайте познайомимося.

Діти по черзі підходять до іграшки-дідуся і називають своє ім’я.

Запитання для бесіди

• А де ви живете?
• Яку назву має ваш дитячий садок?
• Як називається наша країна?
• Як називають людей в Україні?

Дідусь запрошує до хати. Там бабуся Одарка готує їжу.

• У чому бабуся варить борщ? (У чавуні.)
• А що це за посуд? (Глечик – у ньому тримають молоко, тому воно довго не скисає.) А куди бабуся ставить горщик? (У піч.) Давайте їй допоможемо.

Дидактична гра «Зваримо борщ)

     Мета: закріплювати знання про овочі, з яких готують борщ, і назви українського посуду; виховувати любов до праці, бажання допомагати.

Матеріал: каструля, овочі та фрукті.

Із запропонованих овочів і фруктів діти повинні відібрати тільки ті, з яких варять борщ, і скласти у каструлю .

     Вихователь. Борщ зварили смачний, запашний, можна і відпочити.

     Народна гра «Панас»

     Одному із гравців – жмурці – зав’язують очі, відводять його на середину кімнати й змушують повернутися кілька разів навколо себе, потім запитують:

• Панас, Панас, на чому стоїш?
• На діжці.
• Що в діжці?
• Квас.
• Лови мух, а не нас.
•      Після цих слів учасники ігри розбігаються, а жмурка їх ловить. Кого він піймав, той стає жмуркою.
•     Якщо жмурка підійде близько до якого-небудь предмета, об який можна вдаритися, гравці повинні його попередити, крикнувши: «Вогонь!»     Пійманого гравця жмурка повинен вгадати й назвати на ім’я, не знімаючи пов’язки.

•      Вихователь. Бабуся з нами перепочила та й знову сіла до роботи: вишиває рушнички для хлопчиків та дівчаток. Як називається рушничок для хлопчиків-дошкільнят? (Грайлик.) А для дівчаток? (Росяничка.) А ось у бабусі, погляньте, звичайний рушник, яким обличчя і руки витирають. Це – утирач. А що ж це за такий яскравий рушник? (Святковий.) Кожен із цих рушників різниться своїм візерунком. А найбільше пишається бабуся рушником для всієї родини – це рушник сімейний. На ньому вишиті два голуби – символи добра, миру в родині, які дивляться один одному в очі.
• Погляньте, діти, бабуся приготувала для онучки Оленки віночок. Давайте розглянемо квіти у віночку і назвемо їх. (Ромашка, волошка, мак, барвінок.) А ось і Оленка, вона одягла віночок на голівку і запрошує всіх пограти з нею.
• Народна гра «Подоляночка»
• Дівчатка роблять коло, крутяться і співають, а одна дівчина стає в середину і жестами показує те, про що йдеться в пісеньці.
• Десь тут була Подоляночка,
• Десь тут була молодесенька…
• Тут вона впала, до землі припала!
• Личко не вмивала, бо води не мала.
• Ой, устань, ой, устань, Подоляночко,
• Обмий личко, як ту скляночку.
• Візьмися в боки за свої скоки.
• Підскоч до раю, бери дівча скраю!
• Підсумок
• Вихователь. Дякуємо, вам, дідусю Панасе, але нам час повертатися до дитячого садочка.
• Тема. Віночок – оберіг дівочий
• Програмний зміст: поглиблювати й закріплювати знання дошкільнят про українське національне вбрання, про дівочий вінок як оберіг, про значення квітів та стрічок у ньому; розвивати слухову увагу, зв’язне мовлення, пам’ять; виховувати любов до України, інтерес до національних звичаїв.
• Хід заняття
• Вихователь. Діти, як святково я сьогодні вбрана. На мені незвичайне вбрання. Так, правильно, це українське національний одяг? Погляньте, як гарно прикрашена наша група. У нас на стіні – український віночок, бо він є частиною українського вбрання. Сьогодні ми будемо плести віночок із квіточок для наших дівчаток. Ось я бачу одні серединки від квіточок, а квіточок немає. То може ми складемо квіточки?
• Дидактична гра «Склади квітку для віночка»
• На килимку перед дітьми розкладені «серединки» квіточок: ромашки, барвінку, чорнобривця.
• Вихователь розсипає різнокольорові пелюстки і пропонує дітям розкласти їх відповідно до кольору серединки певної квітки. Діти називають складені квіти.
• Сідайте у рядочок, сплетемо віночок:
• Квіточка до квіточки, як і ми ось діточки.
• Вихователь. Здавна в Україні всі дівчатка носили віночки. Вінок – це своєрідний оберіг, «знахар» душі, в ньому є така сила, що біль знімає і береже волосся. Найпочесніше місце у віночку належить деревію. Ось ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують одну велику квітку. Коли квіти відцвітають вітер, розносить насіння далеко – далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому вплітали її в віночок як символ нескореності. А може, хтось знає, які ще квіти тут є? Так, правильно, це барвінок.
• Хрещатий барвінок,
• Земля зелена,
• Ця квітка блакитна –
• Символ життя.
• Ось ці жовтенькі квіточки – це безсмертник. Він дарує здоров’я роду людському, і ранки він загоює.
• Безсмертник дає здоров’я людям,
• І з нього відвари роблять,
• Щоб діток напувать,
• Ці квіти скрізь пізнаєш –
• Вони ростуть повсюди
• І нам допомагають
• Всіх хворих лікувать.
• Повторіть, як називається ця квітка?
• А це коричневі із жовтогарячими відтінком квіти чорнобривців. Чорнобривці допомагають позбутися болю голови.
• Коло хати бабусі ростуть
• Духмяні гарні малі чорнобривці. 
• По-своєму квіточки гарно цвітуть
• І радують цвітом навкруг.
• А це – тендітна синьоока незабудка: допомагає  розвивати зір.
• Ту дівчину синьооку
• Завжди стрінеш край потоку.
• В неї ніжки вмиті в росах,
• В неї небо сяє в косах.
• Ось остання – п’ята – квіточка, яку я вплітаю у віночок.
• А тепер давайте згадаємо прислів’я про віночок.
• Гарний віночок – краса дівчини;
• Віночок на голові для здоров’я;
• У віночку калина – гарна дівчина;
• Який віночок – такий  голосочок.

Сідайте дітки, трішки відпочиньте. Ось у наш віночок вплетені квіти, а чого ще не вистачає? Так, правильно, стрічок. Кожна стрічка на віночку, як і квітка, має своя значення.

 Коричнева стрічка – символ матері - Землі (вплітається в центрі); зелена – символ молодості; жовта – це промінь сонця; блакитна – символ неба; жовтогаряча – символ життя; рожева – символ чистоти і добра; червона – символ пам’яті.

Стрічки ув’язували так, щоб вони були довші за косу. Вважалося, що вони оберігають її від злого ока.

Вихователь. Одягніть, дівчата, віночки, які зробили для вас матусі. Вони будуть вашим оберегом.

Віночок

Дівчина  вінок  сплітала,                                                    

  Кожну  квіточку  питала:                                                     

 -А  чи  хочеш  ти  зі  мною               

   Поділитися  красою?   

 Відповів  червоний  мак:   -Так!                                                    

  І  волошка  каже  теж:    -Авжеж!                                                                                      

 Озвалися  колоски:  -Залюбки!                                                                                          

         І  навіть  троянда  чайна:  -Звичайно!

Всі  погодились  красою                                                    

Поділитись  чарівною                 

  І дівчина  в  тім  вінку                                                   

 Закружляла  у  танку.                                                    

Така  гарна!

Ольга Тарасова

Тема. Бабусина хата

Програмний зміст: закріплювати знання дітей про інтер’єр української хати,  про рушники, про колискові, їх роль у вихованні дітей; розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу; виховувати почуття любові до народних звичаїв, естетичні смаки, інтерес до народних оберегів.

Матеріал: інтер’єр української хати, рушники.

Хід заняття

Вихователь. Діти, сьогодні я отримала листа від баби Одарки. Вона запрошує нас до себе в гості.

(Діти заходять до групи, облаштованої, як українська хата.)

Дітей зустрічає бабуся.

Бабуся. Заходьте, діти-квіти. Я рада вітати вас у себе.

У моїй хати є багато старовинних речей, про які ви, мабуть, і не чули. Давайте про них поговоримо. (Бесіда про піч на основі попередніх знань дітей.)

• Що на ній роблять? А які ви знаєте українські страви? (Борщ, вареники, каші, млинці.) А давайте разом зваримо смачний український борщ.

Дидактична гра «Звари борщик»

Перед дітьми розкладені змішані овочі, які кладуть у борщ.

Бабуся. А ще у мене є чарівна скриня. А відчиниться вона тоді, коли ви розгадаєте загадку:

Говорила доріжка –

Два вишитих кінця:

«Помийся, ти хоч трішки,

Бруд змий з свого лиця». (Рушник.)

Відчиняється скриня. Бабуся показує рушник: для дівчаток – росяночки, для хлопчиків – грайлик, сімейний та утирач.

Росянчика – рушничок з яскравими квітами.

Грайлик – рушничок із блакитними квіточками.

Сімейний – великий рушник із барвистими квітами по краях.

Утирач – рушничок без квітів з орнаментом.

Бабуся. Про рушник складено багато прислів’їв:

• Рушничок на кілочку – хата у віночку;
• Хата без рушників – родина без дітей;
• Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

Дидактична гра «Знайди рушничок»

Діти, за описом вихователя, обирають відповідний рушничок і називають його.

Вихователь. А хто це плаче в колисці?

Бабуся. Та це ж моя онука Даринка.

Вихователь. Як її можна заспокоїти?

Бабуся. Заспіваймо їй колискову.

Діти (співають колискові)

Колисонько, колисонько,

Колиши нам дитиноньку.

А щоб стало – не плакало,

А щоб росло – не боліло,

Ні голівка, ні все тіло.

Ой, ходила журавочка

Та й по комишу,

А я свою дитиноньку

Та й заколишу.

Бабуся. Поки Даринка заснула, ми ще роздивимося українські віночок із моєї скрині. А чи знаєте ви, які квіти вплітали в нього?

Діти розповідають.

• А давайте намалюємо віночок

Гра «Віночок»

Діти стоять колом під музичний супровід передають віночок один одному. Коли музика стихає, той, хто тримає віночок, виконує в середині кола танцювальні рухи. З відновленням музики гра продовжується.

Бабуся. Ось, діти, і час промайнув швмдко. Дякую, що завітали до мене. До побачення!

Підсумок

Діти прощаються з бабусею й обіцяють їй завітати до неї на гостину й наступного разу.

Леся Вознюк

Веселкова вишиванка

Через річку по місточку

у барвистому віночку

в парі з дощиком веселим

йде на ярмарок веселка.

Здавна мріє про обнову —

вишиванку веселкову.

Вишиванки приміряла,

візерунки добирала. Каже дощик:

— Зупинися, та у річку подивися.

До лиця тобі обнова — вишиванка …. веселкова.

Тема.  Ознайомлення дітей із народними іграшками

Програмовий зміст: формувати у дітей уявлення про українську народну іграшку; ознайомити з ганчірною лялькою, іграшкою з природного матеріалу; виховувати інтерес до минулого свого народу.

Хід заняття

Вихователь. Дітки, сьогодні нам у дитячий садок привезли нові іграшки. Усі вони дуже красиві, яскраві, різнокольорові. Ось вони у кошику. Давайте їх розглянемо і поставимо на поличку.

Бесіда з дітьми.

• А де беруться іграшки?

Так , їх купують у магазинах, а виготовляють на фабриці.

• Із чого зроблені ці іграшки?
• А скажіть, будь ласка, чи знаєте ви, якими іграшками гралися ваші дідусі і бабусі?

        А ось я вам зараз розповім.

Розповідь вихователя.

• Колись, дуже давно, коли ще не було фабрик, де виготовляли дитячі іграшки, їх робили самі батьки. Ті іграшки були зовсім не схожі на сучасні.
• Ось вони. (Діти разом із вихователем розглядають  іграшки, зроблені із тканини, ниток, природного матеріалу.)

Ось у мене на столі багато різних речей. Подумайте, які іграшки з них можна зробити?

З кукурудзи – ляльку;

З дерев’яної палички – сопілку;

З паперу – пташку.

Діти розмірковують, як саме можна виготовити іграшку, як її прикрасити.

Вихователь. Ой, дітки, погляньте, хто це до нас забіг? (Незнайко.)

А що д він зробив? Переплутав усі іграшки і сучасні, і народні і швиденько втік.

Діти, допоможіть, будь ласка, розібратися з цими іграшками, бо мені одній не впоратися.

Гра «Кожній іграшці своє місце»

Діти розкладають іграшки на різні полички: окремо – сучасні іграшки й народні.

Підсумок

Вихователь. Ось ми і розставили на полички іграшки. А тепер давайте спробуємо самі зробити собі іграшки. (Виготовлення ляльок із овочів.)

Тема. Український віночок

Програмний зміст: ознайомлення дітей із роллю українського віночка в убранні дівчини, особливостями його виготовлення, розміщенням та значенням квітів, особливостями стрічок у ньому, різновидами віночків; розвивати інтерес до маловідомих слів, стимулювати вживання прислів’їв і приказок; виховувати любов та пошану до фольклорних символів.

Хід заняття

Діти заходять до зали.

Вихователь. Діти, погляньте, що це тут стоїть?

Так, це бабусина скриня, а чого це вона тут? Ану, скрине, відкривайся!

Як багато тут різних віночків!

Бабуся приготувала нам цю скриню, щоб розповісти про віночок.

Сядьмо у рядочку,

Сплетемо віночок,

Квіточка до квіточки,

Як і ми ось діточки

(Сідайють в коло на підлогу.)

Розповідь вихователя

-Віночок у давнину носили лише дівчата.

Віночок – не лише прикраса, а й оберіг, «знахар душі», бо в нього є така сила, що біль знімає, волосся береже. У віночок вплітали багато квітів: ружі, калину, деревій, безсмертник, волошки, нагідки. Найпочесніше місце належало деревію.  Ці маленькі дрібненькі квіточки здалеку нагодують одну квітку, в народі її називають деревієм. Коли квіти відцвітають, то вітер розносить насіння далеко-далеко. Та де б не проростала ця рослина, вона завжди цвіла. Тому і вплели до віночка цю квітку, як символ нескореності.

Вихователь. Діти, може, хтось із вас знає значення квітів, уплетиних у віночок. (Троянда – це краса; цвіт вишні – мамина любов; чорнобривці – пам’ять; калина – символ краси дівчат, символ України.)

Віночки бувають різними. Я вам сьогодні розповім про них.

Розповідь вихователя.

• Погляньте, ось на цей віночок із барвінку.

Хрещатий барвінок – зелена земля,

Ця квітка блакитна – символ життя.

А ось цей віночок із ромашки і безсмертника.

Ромашка і безсмертник

Дають здоров’я людям

Із них відвари роблять,

Щоб діток напувати

 Ці квіти скрізь пізнаєш,

Вони ростуть повсюди

І нам допомагають 

Всіх хворих лікувать.

Віночок із квітів вишні і яблуні.

А ці рожеві вишневі й яблуневі квіти дівчата любили вплітати у віночок на весні.

Вони ж бо знали, діти, що квіти ці чудові – це символ материнської краси.

А в скрині є ще вінок тереновий. Він завжди був символом страждання.

Весільний вінок одягали лише один раз – на весілля.

Вихователь. Діти, погляньте на наш  український віночок. У ньому 12 квіточок. І кожна – лікар-оберіг. А які ви пам’ятаєте прислів’я про віночок.

Діти. Гарний вінок – краса дівчини.

Хто вміє віночок плести, той уміє життя любити.

Вихователь. Віночок дівчата починали носити з трьох років.  У віночок вплітали три квіточки: чорнобривці, незабудки, ромашки. У 4 роки – доплітали безсмертник. А для таких дівчаток, як ви, вплітали 6 квіточок – гроно калини (посередині), барвінок, чорнобривці, нагідки, безсмертник, волошки. До віночка прив’язували стрічки. І сором був тій дівчині, у якої вони були пов’язані недбало. Ув’язування 10 стрічок. У центрі світло-коричнева – символ землі, далі жовта – колосок у полі; зелена – життя; синя – вода; рожева – символ достатку; жовтогаряча – усмішка сонця; біла – пам’ять. 

Усі стрічки повинні бути довшими за косу, бо оберігають її.

Дівчатка одягали віночки у святкові дні.

Підсумок

Вихователь. От сьогодні ми ознайомилися з віночками і стрічками. Давайте подякуємо бабусі за її сюрприз.

Тема. Рушник – одвічний людський символ

Вихователь. Діти, подивіться, що мені подарувала бабуся. Дивіться,який гарний український одяг. Тут є і запаска, і плахта, і спідниця, а яке коралове намисто! Побутує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

У бабусі тут ще є. Які гарні рушники! І всі вони різні, їх вишивали різні люди.

Ми сьогодні поговоримо про красу цих рушників.

Хліб і рушники – одвічні людські символи. Хліб і сіль на рушникові були ознакою гостинності українського народу. Ними зустрічаємо дорогих гостей:

Якщо хочемо зустріти

Гостя щиро і привітно,

Щоб він шану спостеріг

І добром віддячить зміг,

Гостя ми того стрічаєм

Круглим пишним короваєм.

З рушником берем таріль,

Коровай кладем і сіль,

Шановливо хліб підносим:

• Любий госте наш, приймай

Дружби символ – коровай!

• Ось послухайте легенду, яку я почула в полі, коли вітер розмовляв із колосками пшениці.

        Було це дуже давно. Коли зродились сльозинки-намистинки, що росою в народі звуться; коли пташки до сонечка літали й тією росою щоранку його вмивали, жили тоді в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. Що вже працьовиті були та до всього здібні – про те не лише мати знала. І люди їх поважали. Отже, лишень хлопці не вміли вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть: «Ви, матусенько, шийте-вишивайте та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти і птахи».

       Горнулась мати до синів і такі мудрі слова говорила: «Долю я вам вигаптую, а пам’ять про себе в рушниках залишу, тож бережіть їх».

Багато вишила мати рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала: «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте і людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже».

       Та життя людини, як і днина, швидко минає. Померла мати. Осиротіли сини. Поховали неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох не трусив.

      Правду люди кажуть чи ні – та чутка про диво й донині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає та просить вишити на згадку рушник.

      Тепер послухаймо п’єсу П. Чайковського «Жайворонок» і уявімо себе або вітром, який розповідає легенду, або квіточкою, яка з’являлась на рушникові, а може, хтось уявить себе і рушничком, який слухає дзвінкі пісні жайворонків і тихий шелест листя (слухання музики).

      Вишивали такі гарні рушники майстрині, у яких золоті руки, чисті помисли, гарна душа. Ось сіли вони вишивати і заспівали гарну українську пісню (співають дорослі):

Із вечора пізнього

Аж до ранку

Вишивала дівчина

Вишиванку…

      У кожну ниточку, кожен стежок майстриня вкладала душу, серце, сонце, небо. Вишиваючи червоними нитками, вона бажала людині, щоб їй у дорозі завжди світило сонечко, а це означало невмируще кохання. Зелена нитка провіщала зустріч із добрими людьми. Коричнева смуга означала щасливу долю. Вишиваючи жовтими нитками, бажали людині міцного здоров’я, світла, тепла, а синіми нитками – людині бажала ясного неба.

      Подивіться на цей рушничок. Його вишивала мати своєму сину в дорогу. Тут і червоний, і жовтий, і синій, і коричневий кольори.

      Цей рушничок мати дала сину як оберіг від усього лихого в дорозі.

   Звучить пісня «Рушник» (сл.. А. Малишка, муз. П. Майбороди).

      Вихователь. Придивимось на квіти на рушникові, і ми побачимо, що вони живі, кожен листочок наче гойдається від вітру, наче промінь вранішнього сонечка сховалось за цим жовтим стіжком, а ось і пташка весело щебече. Це все ми почули, відчули в душі.

       Ось який веселий рушничок! Весь у квітах, так і танцює, так і виграє барвами на сонечку.

        Хочете дізнатися таємницю про цей рушник? Його вишивали бабусі для своїх онучок-дівчаток, і називається він – росиночка. А ці рушники з дубовим листям називаються грай ликами і призначені вони для хлопців, щоб були вони сильні й сміливі.

        Кожна дитина – трішечки народний умілець. Усі ви можете вишити свій рушничок. Але сьогодні ми будемо вишивати пензликом і фарбами. І в кожного буде свій рушничок, наче казка, що розповість про красу, яку ви побачили чи почули. І нехай у кожного з вас свій рушничок, зігрітий вашим серцем.

      Діти малюють український рушник з використанням елементів декоративного малювання .

2.2 Сценарій свята 

 «Моя гордість – тато»

Родинне свято  

для дітей старшої групи

Дійові особи:

Ведуча

Козак

Діти

Татусі

Мета: спонукати дітей до участі в родинних святах; формувати уявлення про сім’ю як найважливішу цінність людини; виховувати у дітей бажання якнайщиріше виразити свою любов до татусів.

Обладнання та матеріали:

пазли

іграшкові автомобілі

горщики з крупою різних видів

стакани

медалі

портрети матусь

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Зала прикрашена рушниками. На центральній стіні – фото татусів вихованців групи і надпис «Мій тато – найкращий». Діти під веселу музику забігають до зали.

Ведуча:

У нас в садку – своя держава,

Тут щодень нова вистава.

Навчаємось, граємо,

Свята зустрічаємо.

І сьогодні настав час

Кликать татусів до нс!

Звучать фанфари, до зали заходять татусі.

Ведуча. Батько – це слово вічне і неповторне як світ. Тато, татусь, татусенько… Чи є щось святіше і дорожче у кожної людини. Поряд з мамою дуже важливе місце займає тато. Приклад батька у родині має важливе значення, адже діти, особливо стараються  у всьому бути схожими на тата. Діти,  всі ваші тата дужі, сміливі, завзяті і люблять вас ніжно як мами. Щорічно 14 ЖОВТНЯ відзначається День Захисника України.

Діти:

Збройні сили України –

Слава, гордість, міць країни!

Захищають мир, свободу

Служать рідному народу!

Щира шана і подяка

Татам, дідусям, солдатам

Завдяки їх чесній службі

Живемо у мирі, дружбі!

Ведуча.  І сьогодні ми вирішили приурочити до Дня Захисника України веселе родинне свято.

Діти:

Радіє все живе навколо,

І усмішок багато.

Сьогодні день такий чудовий –

У татусів рідненьких свято!

2. Наші друзі, рідні тата,

Ми вітаєм вас на святі.

Любимо вас щиро, щиро,

Вам бажаєм щастя й миру!

3. Хочем бути на вас схожі,

І, як ви, такі ж хороші.

Сонечко для вас хай сяє,

Й наша пісенька лунає.

Діти виконують пісню «Мій тато»

Звучить український народний гопак, до зали забігає Козак і танцює.

Ведуча.

Годі, Козаче, танцювати,

Зупинись не метушись.